Рубрика: Держава, як і храм – будується знизу вверх.

Свою ганебну цеглину вбудував в стіну храму «його величність ЧИНОВНИК» зі славного міста Бердичіва, який славиться своїми воїнами-героями.

На звернення нашого побратима, нагородженого орденами і медалями, інваліда 2 групи, підполковника Телегея Юрія Івановича, до начальника відділу комунальної власності та земельних відносин виконавчого комітету м. Бердичів Трушевського В.І., щодо отримання обіцяної владою земельної ділянки під забудову, отримав приголомшену відповідь: «Вас таких багато». Наш герой-побратим, від безвиході, апелював тим, що поскаржиться прем’єр-міністру, на що отримав, відповідну до чиновника, відповідь: «Мені все рівно».

Що тут приємне? Приємне те, що нас, захисників Вітчизни – багато, доки ми є – є і наша держава. Війна – це випробування кожного українця, це фільтр честі: одні в брудних окопах, другі в кабінеті з кондиціонером.

І ось цей плазун подає свій поганий голосок, намагаючись образити захисника, і йому байдуже, який прапор буде майоріти при вході в адміністрацію, йому байдуже, що дякуючи цьому солдату, він насолоджується кріслом свого кабінету, часто-густо використовуючи владу в своїх кримінальних фінансових інтересах.

А яка ж тоді різниця між ворогом із автоматом в руках, чи подібною раттю чиновників?

Диву даєшся, як так можна жити? Жив-не-жив, а залишилось – купа перегною, зіпсоване повітря, використаний даремно кисень.

Воїни-учасники бойових дій запевняють про те, що будуть стежити за подіями з м. Бердичіва.

Це не поодинокі випадки в Україні, це часто й густо, це стосовно і тих обіцяних 2 гектарів. Герої напам’ять вивчили відповідь: «Землі нема». Але це брехня, олігархи проковтнули землю, нещадно знищуючи родючість ґрунтів і повністю вбили село. Не може так бути, що в Києві – люди, а в селі – собаки. В минулому, ці ж самі землі тримали і розвивали сільську інфраструктуру – село процвітало, а сьогодні – руїни. Так не може бути.

А щодо воїнів АТО, то ці 2 гектари, якщо влада дає, то як у казці «Про лисицю і журавля»: надані їм таким чином землі не дають можливості скооперуватися в єдине господарство наших воїнів для спільної аграрної роботи. Обставини їх заставляють або цю землю продати, або відати в оренду безсовісним аграрним компаніям.

Учасники бойових дій не можуть бути байдужими до цих питань.